КАПЛИЧКА НА ГРЕБЕЛЬЦІ

   Він, Кость Елиів, походив з родини, яку не вважали добрими господарями, але добрим господарем став. До школи не ходив, та читати навчився самотужки. Безнастанною працею дивував людей. Був здібним. Вмів грати на скрипці і сопілці, був мисливцем, вирощував фруктові дерева. Від нього на Калинівщині пішли сади. За життя викопав сім копанок, в яких розводив рибу. Працював на панській цегольні, де пізнав технологію виготовлення цегли, а згодом побудував свою цегольню.
   Був членом міської управи Копичинець, свідомим українцем, членом "Просвіти". На будову Народного Дому в Копичинцях подарував кільканадцять тисяч цегли. З його цегли був зроблений тротуар під горбом на Калинівщині. Біля читальні, на будову якої були внесені немалі кошти Елиєва, було споруджено пам"ятник з чудовим написом: "Боже великий, єдиний, хліба святого нам дай".
   В усіх добрих справах його завжди підтримувала дружина Парася, яку любив за доброту, вроду і розум. В знак подяки Господові за благополуччя в родині, вирішили вони на своїх долинах біля Гребельки, спорудити капличку, бо дуже вже смачною була вода, що била з джерела.
   Навесні 1905 року її було освячено. "На хвалу Божу" - написано на ній. А восени прийшло горе. В жнива простудилась Парася і, залишивши четверо дітей, відійшла в інший світ. А капличка стоїть до цього часу. Її розстрілювали у повоєнні роки нелюди. Побили на черепки статуетку Божої Матері, потрощили хреста.
   В наші дні люди відновили капличку, та на жаль стежка до неї заростає травою, бо через безгосподарність теперішньої влади, долини навколо неї перетворились у відстойник нечистот. Був би живий Кость Елиїв, він би навчив теперішніх "господарів", як врятувати святу воду, повернути її нащадкам, бо для них її збудував.