100 років від дня народження Ярослава Семеновича Стецька
(19.01.1912—5.07.1985) — політичного та державного діяча
Народився 19 січня 1912 р. в Тернополі у сім’ї священика. Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив Тернопільську гімназію і впродовж 1929—1934 pp. студіював право та філософію у Краківському і Львівському університетах.
Ще юнаком Я. Стецько став учасником національно-визвольної бороть-би, вступивши до нелегальної організації «Українська націоналістична мо-лодь», а потім — Української військової організації (УВО) та Організації українських націоналістів (ОУН). Із 1932 р. він вже був членом Крайової Екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом та редактором підпільних видань. За націоналістичну діяльність зазнав репресій з боку польської влади, яка в 1934 р. засудила його до 5 років ув’язнення. Був звільнений в 1937 р. за загальною державною амністією.
У 1938 р. за дорученням полковника Є. Коновальця Я. Стецько брав участь у підготовці чергового Великого Збору ОУН. У лютому 1940 р. він став співзасновником у Кракові Революційного Проводу ОУН, а на II Вели-кому Зборі ОУН, у квітні цього ж року в Кракові, Я. Стецька обрано заступ-ником Провідника ОУН С. Бандери. З початком німецько-радянської війни Я. Стецько брав участь у формуванні похідних груп ОУН з метою організації українського самоврядування на окупованих німецькою армією українських землях. Прорвавшись до Львова з групою однодумців, скликав Національні Збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української Дер-жави й обрали Я. Стецька прем’єром Українського уряду Державного Прав-ління. Проте 12 липня він був заарештований гестапівцями і перевезений до Берліна. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт віднов-лення Української Держави, Я. Стецька перевели до концтабору Заксенгау-зен, де він аж до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті. У квітні 1945 р. йому вдалося втекти з-під нагляду гестапо. По дорозі до американської оку-паційної зони він був тяжко поранений. Невдовзі цього ж року увійшов до складу Закордонного центру ОУН, а Крайова конференція ОУН обрала його членом Бюро Проводу ОУН, до якого належали також С. Бандера і Р. Шухевич.
Після війни Я. Стецько розгорнув широку діяльність на всесвітній арені. У 1946 р. він очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Найпомітнішими успіхами у цьому напрямку стало підписання домовленості з Китайською антикомуністичною лігою на острові Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (1957—1960), а згодом і представництва АБН, яке діяло до 1971 p., а також активна участь у підготовці і заснуванні у 1970 р. у Токіо Світової антикомуністичної ліги, в якій він був постійним членом Екзекутиви. З ініціативи Я. Стецька постала також Європейська Рада Свободи, яка обрала його почесним членом своєї почесної президії. У 1968 р. Я. Стецька обрано головою революційної ОУН і цю посаду він займав до кінця свого життя. Я. Стецько є автором книг «30 червня 1941 р.» (1967) та «Українська визвольна концепція», яка вийшла вже після його смерті (1987).
Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. у Мюнхені. Там його й поховано.
Л. Горохівський
Ще юнаком Я. Стецько став учасником національно-визвольної бороть-би, вступивши до нелегальної організації «Українська націоналістична мо-лодь», а потім — Української військової організації (УВО) та Організації українських націоналістів (ОУН). Із 1932 р. він вже був членом Крайової Екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом та редактором підпільних видань. За націоналістичну діяльність зазнав репресій з боку польської влади, яка в 1934 р. засудила його до 5 років ув’язнення. Був звільнений в 1937 р. за загальною державною амністією.
У 1938 р. за дорученням полковника Є. Коновальця Я. Стецько брав участь у підготовці чергового Великого Збору ОУН. У лютому 1940 р. він став співзасновником у Кракові Революційного Проводу ОУН, а на II Вели-кому Зборі ОУН, у квітні цього ж року в Кракові, Я. Стецька обрано заступ-ником Провідника ОУН С. Бандери. З початком німецько-радянської війни Я. Стецько брав участь у формуванні похідних груп ОУН з метою організації українського самоврядування на окупованих німецькою армією українських землях. Прорвавшись до Львова з групою однодумців, скликав Національні Збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт відновлення Української Дер-жави й обрали Я. Стецька прем’єром Українського уряду Державного Прав-ління. Проте 12 липня він був заарештований гестапівцями і перевезений до Берліна. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт віднов-лення Української Держави, Я. Стецька перевели до концтабору Заксенгау-зен, де він аж до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті. У квітні 1945 р. йому вдалося втекти з-під нагляду гестапо. По дорозі до американської оку-паційної зони він був тяжко поранений. Невдовзі цього ж року увійшов до складу Закордонного центру ОУН, а Крайова конференція ОУН обрала його членом Бюро Проводу ОУН, до якого належали також С. Бандера і Р. Шухевич.
Після війни Я. Стецько розгорнув широку діяльність на всесвітній арені. У 1946 р. він очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Найпомітнішими успіхами у цьому напрямку стало підписання домовленості з Китайською антикомуністичною лігою на острові Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (1957—1960), а згодом і представництва АБН, яке діяло до 1971 p., а також активна участь у підготовці і заснуванні у 1970 р. у Токіо Світової антикомуністичної ліги, в якій він був постійним членом Екзекутиви. З ініціативи Я. Стецька постала також Європейська Рада Свободи, яка обрала його почесним членом своєї почесної президії. У 1968 р. Я. Стецька обрано головою революційної ОУН і цю посаду він займав до кінця свого життя. Я. Стецько є автором книг «30 червня 1941 р.» (1967) та «Українська визвольна концепція», яка вийшла вже після його смерті (1987).
Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. у Мюнхені. Там його й поховано.
Л. Горохівський
Немає коментарів:
Дописати коментар