Закінчення
Наприкінці 1934 р. у трьох воєводствах Східної Галичини було створено 756 осадницьких поселень з 14 807 господарствами, у власність яких перейшло близько 80 тис. га землі, в середньому – по 5,5 га на одне господарство. Зокрема, у Тернопільському воєводстві було створено 352 осади, де функціонувало 7 626 господарства з 43 тис. га землі, у Львівському – 285 осад з 4 661 господарством і 24 тис. га землі й у Станіславському – 119 осад з 2 520 господарствами осадників і 13 тис. га землі у користуванні. Якщо вести мову про економічну силу осадників з огляду на їх забезпеченість землею, то можна зробити висновок, що серед новоселів у Східній Галичині переважали господарства дрібних польських колоністів. Незаможні польські селяни, які продали свої земельні наділи у Польщі й поселилися на українських землях, потрапили у кабальні борги, а тому їх економічне становище не покращилося. Окрім цього, нестача житлових і господарських будівель, інвентарю, заборгованість значної частини осадників, котрі «при подальшому веденні господарства розорилися б», зростання національно-визвольної боротьби українського населення, яке за визнанням самих польських властей, «винятково вороже ставилось і ставиться до осадників» – це ті причини, що зумовили збільшення кількості зворотних переселенців, котрі були вимушені збанкрутілими повертатися на Захід. Із 2 тис. осадників, що прибули у Бродовський повіт Тернопільського воєводства упродовж 1920–1923 рр. 250 за цей же час продали свої земельні ділянки і повернулися на батьківщину. Подібні випадки зафіксовано і в інших повітах Тернопільського воєводства – Копичинському, Заліщицькому, Підгаєцькому, Тернопільському.
Незважаючи на «аграрний голод» і перенаселення українських земель, польська влада проводила військову колонізацію, особливо активно перші три роки після прийняття закону про військове осадництво. З 100 тис. претендентів серед військових і звільнених у запас на безкоштовне отримання земельних ділянок у східних воєводствах Міністерство військових справ Польщі до 1923 р. відібрано 29 597 офіцерів і солдатів.
Слід зазначити що польські урядові кола здійснювали цивільну та військову колонізацію східно-галицьких та західно-волинських земель, протягом всього міжвоєнного періоду, незважаючи на земельну тісноту й аграрне перенаселення. Польське сільськогосподарське осадництво стало складовою національної політики Польської держави у східно-галицьких і західно-волинських землях, політичним і економічним чинником, спрямованим на збільшення польського елементу в українських селах і відповідно – зміни етно-соціальної структури регіону, який повинен був слугувати соціально-політичною опорою польського режиму.
Одним з соціальних наслідків політики уряду Другої Речі Посполитої у сільськогосподарському секторі було безробіття. Певну уяву про рівень зайнятості в західноукраїнському селі можна скласти з інформації міністерства соціальної опіки. Згідно з неї понад 34,2 % всіх селянських господарств Західної України мали двох і більше безробітних. Звичайно, це приблизні і далеко не повні дані (це зумовлено тим, що польська влада не хотіла визнавати цього факту), які характеризують тенденцію розвитку безробіття на території Західної України. На початку 1930-х рр. в західноукраїнському селі надлишок робочих рук становив орієнтовно 1,9 млн. осіб.
Такий стан у сфері зайнятості загострював не лише соціально-економічні, а й міжнаціональні відносини у регіоні. Процес зміни національного складу населення Західної України шляхом полонізації та осадництва, еміграційної політики був спрямований на поглинання українського етносу польським елементом. Польська експансія Східної Галичини зумовила поступову асиміляцію українського елементу, що виявилось у зменшенні їх питомої ваги серед сільського населення і появі нових форм розселення. Рівень професійної зайнятості українців у престижних галузях промисловості, сільського господарства, освітянському секторі залишався незначним. Це відповідало офіційному внутрішньополітичному курсу Другої Речі Посполитої, спрямованому на витіснення української меншини на периферію соціально-економічного життя.
Наталя Коростіль
Немає коментарів:
Дописати коментар