понеділок, 27 лютого 2012 р.

Календар знаменних дат Тернопільщини на 2012 рік

25 ЛЮТОГО
125 років від дня народження Леся Степановича Курбаса
(25.02.1887—3.11.1937) — режисера, актора, драматурга й публіциста
Народився 25 лютого 1887 р. у м. Самборі на Львівщині. Дитячі та юна-цькі роки митця пройшли в с. Старому Скалаті. Його батьки відомі українські актори Яновичі — Степан Пилипович (справжнє Курбас), народжений та похований на Тернопіллі, та Ванда Адольфівна Яновичева. У 1907—1911 pp. навчався на філософських факультетах Львівського та Віденського універси-тетів. У 1922—1933 pp. викладав у Київському та Харківському музично-драматичних інститутах. Один з ініціаторів створення журналів «Театральні вісті», «Барикади театру» та інших. Заснував трупу «Тернопільські театраль-ні вечори» (1915—1916), «Молодий театр» у Києві (1916—1919), Київський драматичний театр (1920—1921), театр «Березіль» (1922, з 1935 p. — Харків-ський український драматичний театр ім. Т. Шевченка). Художнім керівником цього театру був до 1933 р.
Як актор створив ряд образів на сценах різних театрів: Гонта («Гайда-маки» за Т. Шевченком), Гурман («Украдене щастя» І. Франка), Астров («Дядя Ваня» А. Чехова), Хлестаков («Ревізор» М. Гоголя), Едіп («Цар Едіп» Софокла), Макбет («Макбет» В. Шекспіра), Збігнев («Мазепа» Ю. Словацького) та інші.
Інсценізувавши ряд поетичних творів Тараса Шевченка, поставив у «Молодіжному театрі» «Шевченківську виставу» (1919); інсценізована 1920 р. поема «Гайдамаки» йшла в українських театрах та за рубежем (Канада). Було зіграно понад 150 прем’єр.
Лесю Курбасу належить також інсценізація поезій П. Тичини з циклу «Сонячні кларнети» (1919). Він уперше на українській сцені поставив вистави «У пущі» Лесі Українки, «Цар Едіп» Софокла (обидві 1918), «Макбет» В. Шекспіра (1920), «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Тентульд» Ш. Дадіані (1932), «Маклена Граса» М. Куліша (1933).
У 1936—1937 pp., будучи в’язнем Соловецького табору, здійснив тут вистави: «Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна, «Аристократи» М. Погодіна, «Інтервенція» Л. Славіна, «Учень диявола» Б. Шоу та інші. Написав і поставив агітп’єси «Жовтень» (1922), «Рур» (1923), драму «Джіммі Хіггінс» (1923, за романом Е. Сінклера), «Пролог» (1927, у співавторстві з С. Бондарчуком).
Автор книги «Шляхи українського театру і «Березіль» (1927), численних статей з театрознавства. Переклав із німецької мови книгу «Мистецтво вмирає» В. Обюртена (1918), написав до неї вступне слово. Для театру пере-клав з німецької мови драми «Молодість» М. Гальбе, «Войцек» Г. Бюхнера, комедію «Горе брехунові» Ф. Грільпарцера, польської — драму «Йоля» Ю. Журавського, французької — комедію «Останній лист» В. Сарду, норве-зької — вірш «Березіль» Б. Бйорнсона.
Актор Йосип Гірняк, згадуючи роки творчої співпраці з Лесем Курба-сом, писав: «Зовнішня форма кожної з вистав була неповторна і неподібна до другої. В кожній з вистав актори мусіли звучати одноголосно з формою, що її накреслив режисер. Ця однозвучність була характеристичною стилеві вистав Л. Курбаса. Другою різницею театру Курбаса від інших тогочасних театрів була одностильність гри всіх учасників, від головних ролей до найменшого епізодичного персонажа і масових сцен… Це вперше на українській сцені т. зв. «масовкам» режисер надавав панівного значення в композиції всієї виста-ви… В його театрі не було місця для окремих зірок, там мусіли всі горіти зоряним сяйвом».
Як педагог виховав цілу плеяду відомих акторів й режисерів. Серед його учнів — видатні майстри українського театру: Й. Гірняк, А. Бучма, В. Василько, М. Крушельницький, Н. Ужвій.
У 1925 р. Лесю Курбасу присвоїли звання народного артиста України.
На студії ВУФКУ він поставив фільми: «Вендетта», «Макдональд» (обидва — 1924), «Арсенальці» («Червоний арсенал», 1925).
У 1933 р., у пору найвищого розквіту творчої особистості, його звільни-ли з посади художнього керівника та директора театру «Березіль». Цього ж року він був арештований у Москві, де ставив виставу «Король Лір» за Шек-спіром. Лесь Курбас був засуджений до п’яти років ув’язнення.
У 1937 р., 3 листопада, під час чергової хвилі репресій, Леся Курбаса розстріляли в Соловецькому таборі особливого призначення.
(Із книги «Визначні постаті України»)

вівторок, 14 лютого 2012 р.

Календар знаменних дат Тернопільщини на 2012 рік

17 ЛЮТОГО
120 років від дня народження Йосифа Сліпого
(17.02.1892—7.09.1984) — патріарха Української греко-католицької церкви
Народився 17 лютого 1892 р. у с. Заздрості Теребовлянського району в шляхетній галицькій родині. За переказами, псевдонім Сліпий походить від предка, якого в 1709 р. було осліплено вояками Петра І за участь у битві під Полтавою на боці Івана Мазепи.
Й. Сліпий навчався в Тернопільській українській гімназії, Львівській духовній семінарії та Львівському університеті. У 1912 р. митрополит А. Шептицький направив його до Інсбруцького університету в Австрії.
Продовжив навчання в богословській колегії в Інсбруку й у 1918 р. за-хистив докторську дисертацію з теології в Римі. Повернувшись на батьків-щину в 1922 р., Й. Сліпий став професором догматичного богослов’я у Львів-ській греко-католицькій духовній семінарії, а з 1926 р. — її ректором. У 1928 р. реорганізував семінарію в Греко-католицьку богословську академію. Він доклав чимало зусиль для зміцнення духовних основ свого народу, за-снував і був редактором часопису «Богословія», створив Богословське науко-ве товариство. За заслуги та активну участь у національно-культурному й релігійному житті Й. Сліпого обрали дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
У грудні 1939 р. Й. Сліпого було посвячено в сан архієпископа митро-политом А. Шептицьким, після смерті якого в 1944 р. він став архієпископом Львівським і митрополитом Галицьким. Нові призначення збіглися з приєд-нанням Західної України до Української РСР та наступом радянської влади на Українську греко-католицьку церкву. Церкву було заборонено, а митропо-лита разом з усім галицьким єпископатом заарештували. Йому інкримінували ворожу діяльність на посаді ректора духовних семінарій, участь в організації «Українська національна рада», яку створили релігійні й політичні діячі Львова, співпрацю з німецькими окупантами. Загалом у таборах ГУЛАГу Й. Сліпий провів 18 років. У 1963 р. на клопотання Папи Римського Іоанна XXIII та президента США Дж. Кеннеді його було звільнено з ув’язнення й вислано за межі СРСР.
У Римі Й. Сліпий розгорнув велику роботу з реорганізації та зміцнення греко-католицької церкви. За його ініціативи побудовано собор Святої Софії в староукраїнському стилі, відкрито Український католицький університет, філії якого згодом було утворено у Вашингтоні, Лондоні, Чикаго, Філадельфії. Відновив діяльність Українського богословського наукового товариства, налагодив видання його друкованого органу «Богословія» та заснував ряд інших видань.
У 1965 р. Папа Павло VI надав Й. Сліпому звання кардинала католиць-кої церкви, а в 1975 р. — титул Києво-Галицького патріарха.
Й. Сліпий — відомий учений-богослов, автор багатьох творів із догма-тичної теології та історії церкви, опублікованих упродовж 1961—1984 рр. у 13 томах. Був почесним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, дійс-ним членом Тіберійської академії в Римі, членом Папської Академії Святого Томи, почесним доктором багатьох університетів.
У 1984 р., на 93-му році життя, патріарх Йосиф Сліпий — визначний подвижник християнства в Україні — пішов у вічність. Згідно із заповітом, його було перепоховано 1992 р. у соборі Святого Юра у Львові.
(Із книги «Хто є хто на Тернопільщині»)
ТОУНБ