вівторок, 28 червня 2011 р.

Календар знаменних дат Тернопільщини на 2011 рік

29 червня
135 років від дня заснування філії «Просвіти» у м. Тернополі
(29.06.1876)
Товариство «Просвіта» було засноване 8 грудня 1868 року у Львові. Його першим головою став професор академічної гімназії, композитор Анатоль Вахнянин. Згідно з першим статутом «Просвіта» була науково-просвітницькою організацією. Найширшою ділянкою її роботи стало видання та розповсюдження книжок, відкриття читалень, організація вечорів, вистав, курсів для неписьменних.
Філію «Просвіти» в Тернополі започаткував О. Барвінський, який із 1871 року був старшим учителем Тернопільської учительської семінарії. Він склав статут філії та домігся його затвердження в намісництві. 29 червня 1876 року в залі Тернопільського магістрату (управи міста) відбулися установчі збори «Просвіти». Головою філії було обрано адвоката В. Лучаківського, а секретарем — О. Барвінського. До товариства вступили, крім священиків і вчителів, ще кільканадцять визначних міщан Тернополя.
У 1883 році О. Барвінського було обрано головою «Просвіти». Він разом зі своїми товаришами їздив селами та містечками Тернопілля, проводячи просвітницьку роботу. Учасники таких поїздок виголошували реферати, читали лекції, засновували читальні «Просвіти». Перша читальня на галицькому Поділлі з’явилася в селі Староміщині Скалатського повіту. Протягом кількох років уся північна частина галицького Поділля вкрилася мережею читалень. На початку XX століття майже в усіх селах відкрилися читальні «Просвіти». Серед активних діячів тернопільської «Просвіти» були Ю. Гецев, І. Лошнів, Л. Рудницький, П. Левицький та інші. Просвітяни проводили етнографічні виставки, вечори вшанування пам’яті визначних українських діячів, виступали з доповідями перед селянами в повітах.
У 1883 році О. Барвінський започаткував «Руську історичну бібліотеку». Через рік завдяки йому в Тернополі була створена «Руська бесіда» — осередок громадського життя місцевої інтелігенції.
З початком Першої світової війни товариство зазнає утисків та переслідування владою. Прихід царської Росії завдав значної шкоди «Просвіті»: було знищено бібліотеки, читальні, репресовано активних діячів. І польська влада закривала читальні, особливо на північно-західних землях. У таких умовах 8 червня 1939 року відбувся останній загальний збір «Просвіти».
Під час першої радянської окупації Західної України 1939—1941 років почалася хвиля репресій проти керівного складу «Просвіти» та її активних членів, масові арешти й депортації у віддалені регіони Радянського Союзу — з важким кліматом, нестерпними умовами праці, відсутністю елементарних житлово-побутових умов.
Окупація Галичини гітлерівцями змінилася другою радянською, надто тривалою (1944—1991). Влада відновила репресії проти просвітян у масовіших масштабах.
Улітку 1988 року у Львові відбулась установча конференція Товариства рідної мови ім. Тараса Шевченка, в роботі якої взяли участь 115 осіб. Головою було обрано письменника Романа Іваничука. А наступного року відбулась установча конференція першого легального форуму незалежної громадської організації в Києві. Її відкрив вступним словом Олесь Гончар. Було обрано назву — Товариство української мови ім. Т. Шевченка, яке очолив Дмитро Павличко. І того ж року вийшов у світ перший в Україні його друкований орган — газета «Слово «Просвіти».
Восени 1990-го на конференції в Києві головою товариства було обрано Павла Мовчана, а самому товариству повернуто стару назву — «Просвіта». Новий статут розширював межі діяльності й коло її культу-рологічної та патріотичної роботи. На вимогу часу товариство приймає і відновлює просвітницькі ідеологічні засади і змінює назву на Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка.
Сьогодні це одне з масових громадських об’єднань, яке проводить велику культурно-просвітницьку роботу, бере активну участь у процесах державотворення, є консолідуючою силою суспільства. В основі діяльно-сті товариства — утвердження української національної ідеї, національ-ного відродження, розвиток національної культури.
Велика роль належить «Просвіті» в проголошенні 1991 року незалежності України. З її ініціативи встановлені загальнодержавні свята: День Соборності (22 січня), День пам’яті героїв Крутів (29 січня), День української писемності та мови (9 листопада).

25 років із часу відкриття Співочого поля у м. Тернополі
(1986)
Двадцять п’ять років тому в мальовничому куточку Тернополя, у парку Національного відродження, з’явилась незвичайна та небачена до того часу споруда — перше в Україні Співоче поле. Проте це не лише сценічний майданчик, сутність його набагато глибша та цінніша. «Мушля» Співочого поля — це ще й неповторне обличчя, незрівнянна аура нашого краю. Так з 1986 р. найбільший сценічний майданчик краю став осередком культурного життя нашого міста. Такої кількості відомих виконавців, з якими відкривали Співоче поле, Тернопіль ще не бачив! Для тисяч тернополян тоді співали кращі колективи зі всієї України, еліта українського мистецтва : Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк, Анатолій Паламаренко... А незабутнє видовище, коли чашу Співочого поля заповнили 8 тисяч (!) учасників зведеного хору!..
На цьому полі проводилися республіканські свята народної творчості, тут козацтво зі всієї України впродовж чотирьох років збиралося на Всеукраїнський фестиваль козацької пісні «Байда», тут відбувалися перші паради вертепів та свята духовної музики, а численні молодіжні мистецькі заходи гуртували наймолодших тернополян. 17—18 червня 2006 р. мешканці міста святкували 20-річчя Співочого поля.
До ювілею зробили косметичний ремонт майданчика, запросили понад 70 художніх колективів із різних куточків нашого краю та України.
І в ці дні Тернопільське Співоче поле вже втретє гостинно приймало учасників Всеукраїнського свята народної творчості. Цього разу воно мало назву «Народ ніколи не загине, допоки музика жива».
Упродовж двох днів Тернопіль цвів розмаїттям українських народних костюмів, потопав у звуках музики, танцював. Кількадесят народних аматорських колективів знайомили тернополян і гостей міста з фольклорними перлинами.
ТОУНБ 

пʼятниця, 24 червня 2011 р.

Календар знаменних дат Тернопільщини на 2011 рік

21 червня
90 років від дня народження Осипа Дяківа (псевдо — «Горновий»)
(21.06.1921—28.11.1950) — ідеолога боротьби ОУН, сотника УПА, публіциста
Народився 21 червня 1921 р. в селі Олесине Козівського району. Будучи тринадцятилітнім учнем середньої школи в місті Бережанах, стає членом підпільного юнацтва ОУН і бере активну участь у всіх сферах революційної праці з молоддю. Влітку 1940 р. вступає на філологічний факультет Львівського університету. 20 вересня того ж року в студентсь-кому гуртожитку його несподівано заарештовують більшовики. Майже рік тортур не приневолили його зрадити організаційні таємниці. На початку війни Осип втікає з тюрми в місті Бердичеві. У 1941—1943 рр. він — член осередку пропаганди Бережанської округи ОУН, а в 1943—1944 рр. стає членом крайового проводу юнацтва ОУН на українських землях, членом редакційної колегії підпільного журналу «Юнак». Від 1944 р. — член крайового проводу ОУН.
У 1944—1948 рр. Осип Дяків-Горновий — член головного осередку пропаганди при проводі ОУН, редактор підпільних революційних журналів, видань, листівок і звернень. Теоретик і організатор боротьби УПА, автор багатьох публіцистичних праць, зокрема «Яка філософія зобов’язує членів ОУН?», «На большевицькому ідеологічному фронті», «СССР — країна найжорстокішого гноблення народів і визиску», «Наше становище до російського народу», «Про свободу преси в СССР», «Шовіністичне запаморочення та русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів» та ін. Ці праці, як і спогади про О. Горнового, вміщені у збірнику «Ідея і чин», що був виданий Товариством колишніх вояків УПА в 1968 р. за кордоном, доцільно перевидати сьогодні в Україні, адже вони мають не лише історико-документальну, а й неабияку виховну та політичну вартість. У 1948 р. Осипа Дяківа запрошують на посаду крайового провідника ОУН Львівського краю. З 1949 р. він — член проводу ОУН на українських землях. У другій половині 1950 р. — член Української головної визвольної ради і заступник голови генерального секретаріату УГВР. Постановою УГВР нагороджений Золотим хрестом заслуги і Срібним хрестом заслуги.
28 листопада 1950 р. у лісі біля села Велике Поле Яворівського ра-йону на Львівщині Осип Дяків-Горновий та кілька його побратимів героїчно загинули в нерівному бою із загоном НКВС. У селі Олесине на Козівщині біля школи споруджено пам’ятник О. Горновому.
М. Смачило

ТОУНБ