неділя, 18 липня 2010 р.

Бджільництво Тернопільщини

Перші відомості про бджільництво Тернопільщини належать до часів Галицько-Волинського князівства, про що оповідає легенда “Як бджоли врятували Теребовлю”. Згодом бджільництво розвинулось у багатьох маєтках, передмістях і селах, особливо – від початку 19 ст.
В 1920–39 рр. бджільництво. було найрозвинутіше у Польщі. В 1925 році за даними загальнопольського конгресу з бджільництва, 1-ше місце за кількістю вуликів на 1 кв. км серед 16-ти воєводств займало Тернопільське. 1932 року заснована Подільська пасічнича спілка, яка об’єднала бджолярів Тернопільського, Збаразького, Скалатського, Теребовлянського, Бережанського, Підгаєцького, Золочівського повітів. 1939 року вона нараховувала понад 2200 членів, усіх пасічників було 4000. Кооператив забезпечував майже половину збуту меду з пасік Тернопільщини: на рік 20–25 вагонів (вагон –10 т).
Найбільшу пасіку в Європі (понад 3000 пнів) тоді мали Є. та О. Білинські на Збаражчині. На поч. 20 ст. Кременецький повіт займав провідне місце за бджолярством у Росії. Великі пасіки тут мали брати О. і П. Яськевичі, П. Миндзар (Вишнівець), М. Семенюх (с. Бережці). 700 бджол. сімей утримувала Почаївська Свято-Успенська лавра. 1910 року засновано Кременецьке товариство пасічників. Розвиткові бджільництва сприяли відомі діячі - вмілі пасічники: композитор о. П. Бажанський, який видав кілька книжок з бджільництва; літературознавець о. Й. Застирець – автор книги “Наука пасічництва” (Л., 1935). Підвалини бджільництва в нашому краї заклали М. Боярський, Ю.-Р. Любінецький, о. М. Михалевич, о. І. Наумович, М. Паньків, В. Пилипчик.
З початку колективізації більшість великих пасік забрали до колгоспів Тернопільщини і за її межі. На базі пасіки Білинських організували в Збаражі обласну контору бджільництва. В колгоспах і радгоспах області 1979 року було 29 тис., 1990 – 38 тис., 1994 – 23 тис. бджолосімей. Населення мало від 110 до 150 тис. бджолосімей. Тернопільське обласне товариство пасічників-любителів займалося переважно розподілом цукру для підгодівлі бджіл. “Тернопільбджолопром” постійно організовував семінари-наради, курси пасічників. 1997 року в с. Петриків поблизу Тернополя відкрито єдину в Україні каплицю Зосима і Саватія – покровителів бджільництва, 2001 року в с. Чернелів-Руський Тернопільського р-ну – пам’ятник і меморіальну дошку о. М. Михалевичу. Створено Асоціацію пасічників ім. М. Михалевича, яку очолив Б. Рудка – керівник Західно-українського. реґіонального центру, віце-президент Спілки пасічників України (2002).

понеділок, 12 липня 2010 р.

КАПЛИЧКА НА ГРЕБЕЛЬЦІ

   Він, Кость Елиів, походив з родини, яку не вважали добрими господарями, але добрим господарем став. До школи не ходив, та читати навчився самотужки. Безнастанною працею дивував людей. Був здібним. Вмів грати на скрипці і сопілці, був мисливцем, вирощував фруктові дерева. Від нього на Калинівщині пішли сади. За життя викопав сім копанок, в яких розводив рибу. Працював на панській цегольні, де пізнав технологію виготовлення цегли, а згодом побудував свою цегольню.
   Був членом міської управи Копичинець, свідомим українцем, членом "Просвіти". На будову Народного Дому в Копичинцях подарував кільканадцять тисяч цегли. З його цегли був зроблений тротуар під горбом на Калинівщині. Біля читальні, на будову якої були внесені немалі кошти Елиєва, було споруджено пам"ятник з чудовим написом: "Боже великий, єдиний, хліба святого нам дай".
   В усіх добрих справах його завжди підтримувала дружина Парася, яку любив за доброту, вроду і розум. В знак подяки Господові за благополуччя в родині, вирішили вони на своїх долинах біля Гребельки, спорудити капличку, бо дуже вже смачною була вода, що била з джерела.
   Навесні 1905 року її було освячено. "На хвалу Божу" - написано на ній. А восени прийшло горе. В жнива простудилась Парася і, залишивши четверо дітей, відійшла в інший світ. А капличка стоїть до цього часу. Її розстрілювали у повоєнні роки нелюди. Побили на черепки статуетку Божої Матері, потрощили хреста.
   В наші дні люди відновили капличку, та на жаль стежка до неї заростає травою, бо через безгосподарність теперішньої влади, долини навколо неї перетворились у відстойник нечистот. Був би живий Кость Елиїв, він би навчив теперішніх "господарів", як врятувати святу воду, повернути її нащадкам, бо для них її збудував.

субота, 10 липня 2010 р.

Видатні люди Копичинець

Ласовська Євгенія ( 1906 – 1967)
   Професійна оперна співачка. Народилася в Копичинцях, в сім’ї урядовця – залізничника. Батько Константин Лісовський відзначався чудовою музикальністю, керував церковним хором в Копичинцях. Цю любов до музики передав дочкам Ользі та Євгенії.
   Комісією « Звйонзек артистів сцен Польських» у Варшаві була ангажована як примадонна до оперного і опереного театру у Бидгощі, де співала головні ролі в « Осінних маневрах», « Бал в опері», « Вікторія і Цезар».
   В 1931 – 1933 роках виступає в театрі Вільно в головних ролях оперет  «Ясноволосий циган», «Країна успіху», «Царевич», «Чар вальса Паганіні», «Гарна Олена» та ін. У 1941 році вийшла заміж за великого співака Скала-Старицького і виїхала до Відня. Тут повністю присвячує себе чоловікові.
   Померла в 1967 році.